У день, коли почалася повномасштабна війна, Ірина Миколаївна якраз збиралася їхати до батька в Мирноград, але автобуси перестали курсувати, а таксі завернули на найближчому блокпості. Два тижні вона не могла потрапити до батька, у якого незадовго до війни трапився інсульт

Мені 62 роки. Я з Костянтинівки Донецької області. Моя мати шість років тому померла від інсульту, а у батька трапився інсульт якраз незадовго до війни, 18 лютого. Він живе в Мирнограді. Я відразу поїхала до нього, купила необхідні препарати і почала його колоти. Через кілька днів мені потрібно було повернутися додому, бо на мене чекала робота. Я вчителька. Працюю дистанційно, однак тоді потрібно було з’явитися у школі. Я запевнила батька, що через два-три дні приїду знову. 

У четвер, 24 лютого, зібралася їхати до батька о сьомій годині ранку, але оголосили, що автобуса не буде. Чому відмінили рейс, не пояснили. Наступний мав вирушати об одинадцятій. Лише через годину чи дві я дізналася, що сталося. Я не могла повірити в те, що почалася війна. У розпачі замовила таксі, але до Мирнограда доїхати все рівно не вдалося, на блокпості не пропустили. 

Більш ніж два тижні я шукала спосіб, як добратися до батька. Зрештою, вдалося це зробити. В чому стояла, в тому й приїхала до нього. Зареєструвалася в Мирнограді як внутрішньо переміщена особа. Мені тут і речами допомогли, бо не встигла навіть захопити, у що перевдягнутися. Я дуже вдячна Червоному Хресту, Фонду Ріната Ахметова і всім волонтерам за допомогу. Мені й з Костянтинівки телефонували і говорили, щоб я прийшла по гуманітарну дорогу, але тепер дорого їздити туди-сюди. Я лише двічі з’їздила, щоб перевірити квартиру.

Котел зламався – два дні в холоді просиділи. Один день піч топила, але вона опалює тільки одну половину будинку.

Ми з батьком замерзли, отримали запалення легень, зараз лікуємось.

Тяжко мені. Батько зовсім сліпий і неходячий, він потребує догляду. І педагогічна робота відбирає дуже багато часу. Інколи немає хвилинки, щоб просто з ним поговорити. Але ж догляд за ним я все одно підтримую.  

Мрію про те, щоб було мирне життя, щоб налагоджувалася економіка, відновлювали роботу заводи й фабрики, щоб люди не страждали і не помирали внаслідок війни. Найбільша моя мрія – жити у мирному суспільстві.