Постійні обстріли, літаки над головою – все я пережила під час окупації. Снаряди падали і біля мого будинку, але я завжди кажу, що головне, що всі залишились живими. Я намагалась сховати та врятувати дітей та господарство. Доводилось постійно сидіти у погребі. Світла у селі не було взагалі. Продукти періодично привозили місцеві торговці. Було дорого, але іншого виходу не було,  доводилось купувати. 

Найбільше мене шокувала невідомість, чи виживу я через хвилину після прильоту. Всі в селі були налякані.

Після визволення села ЗСУ життя стало кращим. Дуже хочу, якби війна закінчилась хоч сьогодні. Майбутнє я бачу мирним в рідній Україні.