Я зі своєю вагітною дружиною виїхали з охопленого бойовими діями Донецька 26 липня 2014 року. Ми довго не могли зважитися залишити рідний дім. Остаточне рішення було прийняте, коли біля супермаркету, в якому була моя дружина, розірвався снаряд. Тоді надії на перемир’я розвінчати остаточно.

У Львові в нас немає ніяких родичів. Нас покликав друг погостювати трохи в нього. Як і багато хто, ми виїжджали з дому на пару місяців, а виявилося, що доведеться тут влаштуватися назавжди.

Пару місяців ми жили в друга, а потім зняли квартиру. Спочатку нас, донецьких, дуже боялися у Львові. І ніяких особливих привілеїв для нас не було: на поступки переселенцям не йшли. Ми тут нарівні з місцевими жителями.

Повертатися до рідного Донецька я не планую. Вважаю, що конфлікт на Донбасі найближчим часом не вирішиться. У мене тут дружина, дочка Вероніка – справжня львів’янка, народилася вже тут. І улюблена робота теж тут. Львів – уже наша домівка.