У Донецьку на сцені свого камерного театру «Жуки» наш з Ольгою творчо-сімейний тандем ставив спектаклі за Шекспіром, Гоголем, Чеховим, Булгаковим. На початку війни нам пропонували переїхати до Криму, обіцяли допомогти з працевлаштуванням. Також друзі запрошували до Липецька. Але все ж другою домівкою для себе ми обрали Львів, місто діаметрально протилежне Донецьку.

Я приїхав до Львова в кінці червня 2014 року, тому що мав зіграти у виставі. Коли настав час повертатися, вирішив залишитися, покликав дружину. Вона відповіла, що не поїде, поки не буде хоча б тимчасового житла й роботи. До того ж, вдома жили два коти. З ними Ольга і залишалася в Донецьку до жовтня. Вдячна їм, тому що під час обстрілу без кішок було б зовсім моторошно, особливо вночі. А так, слухала канонаду, притискаючи їх до себе.

Львів ми обрали тому, що в цьому місті бували неодноразово, знайомі не з чуток із місцевими театрами, в яких працюють наші друзі. Мене прийняли режисером у Перший академічний український театр для дітей і юнацтва. Ольга працює актрисою допоміжного складу.

Ситуація, коли ми переїхали до Львова, нагадала мені наше життя, тільки-но ми одружилися. Ми були вільні від усього, крім творчості. У нас не було ані свого житла, ані побутових речей. І ми почали все спочатку, як колись. Нам дуже пощастило. Нам ніколи не відмовляли в оренді житла тільки тому, що ми з Донецька. Навіть через тварин.