Одного разу я побачив телевізійний сюжет про те, що знаменитий кіножурнал «Єралаш» припиняє транслюватися на українському телебаченні. Святе місце порожнім не буває, подумав я, і з командою однодумців взявся за виробництво дитячого гумористичного кіножурналу «Байки».

Маючи професіоналів у своїй команді, я був впевнений, що вийде не гірше, ніж у ідейного натхненника «Єралашу» Бориса Грачевського. Наша провінційна Горлівка могла стати фабрикою дитячого кіно й джерелом юних акторських обдарувань. Перші кінопроби відбулися в травні 2014 року.

В кінці червня, коли відзняли та змонтували перший сезон із 12 серій, стали домовлятися про прем'єри в кінотеатрах. І тут почалася війна. Люди поспіхом залишали свої будинки, і я зрозумів, що проект треба переносити до іншого міста, інакше йому просто не вижити. Зібрали речі та покинули рідний дім. Влаштуватися вирішили в столиці.

Я дуже сумую за рідною Горлівкою. Будинок є будинок. Жодна столиця не зрівняється зі стінами рідного дому. Звичайно, дуже сумую за друзями, в одну мить нас всіх відірвали один від одного. Для мене головне — це сім'я та дитина. Тому, поки є хоч маленька ймовірність, що з ними може щось трапитися, я на батьківщину повернутися не зможу ...

Я вважаю, що коли настане мир на території Донецької області, відновити культурне життя міст буде нескладно. Культура в першу чергу залежить від людей. Жителі Донбасу втомилися від війни та хочуть мирного неба над головою. Якщо будуть щасливі люди, то будуть розвиватися і творчість, і культура.