Жителька Нижньотеплого під час бомбардувань, що тривали близько тижня, ховалась у підвалі, де обладнала спальне місце та зберігала запас хліба. Зараз вона намагається в міру сил та можливості допомагати односельцям, які опинилися у складнішій ситуації.

Я жила і живу у селі Нижньотепле. Зараз одна залишилася, поховала доньку та чоловіка, син окремо живе. А я працюю потихеньку, живу у власній хаті, тримаю городик п'ять-шість соток, ось і вожуся.

Пригадую, як снаряди летіли через село. Страшно було, ми падали та лежали. Під час обстрілів у підвал ховалися. Там і тапчан поставили, і постіль, і розкладачка була. Туди і хліб приносили, щоби був у запасі.

Близько тижня стріляли по нашому селу, а потім усе стихло. Постраждали, здається, три будинки. Це ті, що повністю розбиті, а так у багатьох шибки повилітали. Наша вулиця не постраждала, у нас все гаразд. Але село спорожніло. З боку залізниці дуже багато порожніх будинків стоять. Люди закрили все та поїхали.

Я намагаюся допомагати всім, хто просить, нікому ніколи не відмовила. Нині ось допомагаю двом знайомим, які залишилися на самоті. Обидві жінки хворіють, а діти у Росії живуть, немає нікого поряд. Так я їм допомагала і картоплю садити, і прополола.

Мрію, щоб мир навколо був, щоб вибухів не було чути, щоб діти та онуки не відчували страху, який довелося пережити нам, бігаючи до підвалу.