Під час війни Людмила Григорівна поховала чоловіка, через деякий час померла дочка. Вони тяжко переживали обстріли, вікна вилітали і двері вибивало. Після смерті доньки жінка перестала ходити, навіть не змогла її поховати, ховав син. Вона мріє піднятися на ноги та піти на могили рідних, а також допомагати своєму синові з невісткою.
«Бомбили сильно, бігти нікуди, страшно було, жахливо»
Переглядів 967