Коли почалася війна, сиділи вдома 1.5місяці, і думали, що це ненадовго.

Дуже було страшно, як літали снаряди біля нашої хати. А у нас ще двоє прийомних дітей, з якими бігали до погреба. Тоді ще холодно було і ішов сніг.

Під час війни довелося зіткнутися з гуманітарною катастрофою. Не було світла, та хліба з харчами. Магазини були усі пусті.

Тяжко було з'їзджати зі своєї хати, а дітям від своїх іграшок. Так живемо усією родиною с дітками і також з батьками.

Коли ми виїхали до Дніпропетровської області, ще не понімала, що трапилось. Потім пройшов рік і отямилась, що життя найдорожче і що усі живі, і це найважливіший скарб в моєму житті. Зараз роботи не маю, я сиджу з прийомними дітками, навчаємось онлайн з ними.

Про початок війни нагадують мої ключі, які залишились у мене.