Мені 63 роки. Живу з чоловіком. У нього інвалідність. Діти живуть окремо. Ми з Охтирки.

Було страшно за дітей і онуків. За себе також боялися. Діти виїхали, коли Охтирку сильно бомбили. Зараз вони вже вдома, ходять на роботу. Ми з чоловіком не виїжджали з міста – під час обстрілів ховалися в підвал. Я за період війни написала вірш про війну і мир.

Все було складно: боялися ходити в магазин, з ліками були проблеми.

Добре що діти допомагали: з інших міст привозили все необхідне. Потім ми отримали гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Дякуємо йому.

У кінці березня стало трішки легше. Зараз в Охтирці, слава Богу, є всі комунікації. У магазинах усе є, на ринку теж.

Надіємося на наших воїнів і віримо, що війна скоро закінчиться.