Мені 56 років. Я жила в місті Вугледар Донецької області з донькою і чотирирічною внучкою. Займалася торгівлею. Про початок війни ми дізналися з телебачення. На другий день війни почалися обстріли. Був удар по лікарні. Біля неї згоріло два автомобілі з людьми. Онучка почала заїкатися, не спала ночами. 

На початку березня ми виїхали до Дніпра. Зупинилися в пансіонаті. Потім знайшли будинок у Жовтих Водах. Ми виїхали з однією сумкою. У нас не було ні подушок, ні ковдр, ні матраців. Матрацу досі немає. Постелили на ліжко ковдри, на них і спимо. Але це неважливо. Є багато людей, які живуть в гірших умовах. У Жовтих Водах дуже добрі люди. Усі допомагають. 

Ми надіялися, що невдовзі повернемося додому, однак наш будинок і мій магазин згоріли. Тож влітку ми посадили тут овочі.

Зробили заготовки на зиму. Якось перезимуємо. Думаю, все буде добре.