Багатодітна матуся довго не могла повірити, що почалася війна, і їй доведеться тікати в нікуди

До початку війни ми мешкали в Херсоні. Потім встигли виїхати, побули в Охтирці два тижні - і почалася війна. Перший день нас застав в Охтирці. Ми жили під військовою частиною, потім тікали в село. Мати моя мешкала в селі, а мати чоловіка була в Запоріжжі. 

Я бачила своїми очами, як почали стріляти. Мені було видно, як по військовій частині почали стріляти. Потім зателефонували і сказали, що почалася війна, але ми довго не вірили. Ми з моїми дітками тікали з квартири. Я тоді була ще вагітна четвертою дитинкою. Народила вже під час війни.

Ми виїжджали до мами в село, а потім в інше село, до людей, яких ми взагалі не знали. Ми їздили автомобілем - чоловік взяв машину у знайомого. Він також їздив допомагав людей вивозити, і нас вивіз. Ми взагалі-то не знали, куди тікати. Переїзди багато сил відняли. 

Все мене шокувало: росіяни просто ні за що стріляють, вбивають дітей, людей, розбивають домівки.

Зараз мої дітки почуваються нормально, у них школа онлайн. Звісно, важко так сидіти за уроками, але якось стараємося навчатися. 

Нам допомагають гуманітарною допомогою, і бабуся допомагає, брат чоловіка допомагає - хто чим може, тим і допомагає.

Хочу, щоб скоріше війна закінчилася. Щоб мої дітки були здорові та всі дітки також. І щоб в подальшому не було такого, як зараз.