Ми вже готувалися спати, коли раптом почався обстріл. Від здригання стін аж завмирало серце. Полетіли шибки, штукатурка. Чоловік сказав, щоб я бігла до підвалу.

Спустилися ми туди разом. Але було холодно, листопад – і чоловік пішов у дім по теплий одяг. Повернувся смертельно пораненим і помер у мене на руках. Осколкове поранення грудної клітини.

Зараз я живу в сусідньому районі. Приходити у свій дім намагаюся нечасто, не маю сили. Кожна хвилина, проведена в цих стінах, немов катування для мене.

Майбутнє моє туманне, минуле не відпускає. Це травма для мене. Так ми б жили разом, грубку палили й жили б щасливо…