Я з міста Чугуєва. У мене є дві доньки - одна живе в Києві зі своїми дітьми, інша жила зі мною в одному місті. У мене п'ятеро внуків і правнучка. 

24 лютого - мій день народження. О п'ятій ранку мені зателефонувала дочка і сказала, що розпочалася війна. Вікна моєї квартири виходять на Чугуївський аеродром. Я стала біля вікна і дивилась, як підривають наш аеродром. Це було привітання росіян з моїм днем народження. А в цей час моя дочка бігла додому з заводу. Вона жила в кілометрі від аеродрому. Була вона на нічній зміні, а діти перебували вдома з бабусею. Вона бігла, а поряд рвались бомби і летіли снаряди. Одна бомба залетіла на горище їхнього будинку, але дякувати Богу, не розірвалась. Зняли її звідти тільки через півтора місяці після початку війни. 

Дочка з дітьми пішли на завод у підвал і перебували там біля трьох тижнів. А мене покликала подруга до себе у підвал. Я там залишалась тиждень, а тоді пішла до дочки на завод. Згодом дітей вивезли з дочкою у Кривий Ріг, а я ще місяць перебувала у Чугуєві - спочатку у підвалі, потім у квартирі дочки, сиділа у ванній і туалеті між двох стін. Коли там почалися сильні бомбардування, евакуювалась і я. 

З евакуацією мені допомогли знайомі. Мене посадили безкоштовно на автобус, привезли у Дніпро, а звідти я приїхала у Кривий Ріг.

Здоров'я підірване. З червня я дуже сильно хворію. Живемо на допомогу від держави і завдяки гуманітарній допомозі. 

Найбільше шокувало те, що рашисти на нас напали. Я не вірила в це до останньої хвилини. Навіть коли я дивилась у вікно на ці вибухи, я не вірила тому, що відбувається. Я сама росіянка. Мама у мене росіянка, батько був росіянином. Я все життя жила в Україні і завжди себе вважала українкою, тільки розмовляю російською. Я ніколи не бачила в Україні нацистів. 

Я думаю, буде дуже важко, але якщо ми це пережили, все інше теж переживемо. Ми - сильний народ, ми все витримаємо. 

Мені здається, що у мене стресу і не було, просто всередині все стиснулось. І ми досі живемо у 24-му лютому. Ніби все це довгий-довгий день, який потрібно пережити. 

Чекаємо на нашу Перемогу. Дуже хочемо повернутися додому! Аби тільки наші будинки залишились цілими. 

Ми все подолаємо. І тих гадів рашистів потрібно всіх знищити. Жалості до них немає.