Дружина загинула минулого року. У нас залишилося двоє дітей, які годинами можуть стояти біля вікна і чекати на неї. Доводиться їм говорити, що мама на сонечку.

Мені довелося вчитися все робити самому: годувати й переодягати, грати й виховувати.

Живемо ми в моєї бабусі. Будинок не раз потрапляв під обстріл. Дах, вікна, стіни вже оновили. Адже вибуховою хвилею відбило половину будинку. Літали снаряди над дахом, свист був, потім гуркіт, вибухи…

Від обстрілу ховалися в холодному підвалі. Тижнями сиділи без світла. Я ледь-ледь знаходив слова, щоб заспокоїти дітей.

Коли я їду на роботу до Маріуполя, дітей доглядає їхня прабабуся.