Я живу в місті Снігурівка Миколаївської області. Працюю трактористом. Війна дуже вплинула на мою сім’ю. Дружина померла. Один син – військовий. Він отримав контузію і поранення. Ще два сини йшли через лісок і натрапили на міну. Обидва втратили по нозі. Зараз лікуються в Норвегії. Зі мною живе найменший син. Йому 15 років. Також я доглядаю внуків, двох, п’яти і шести років. Невістка пішла із сім’ї за тиждень до початку війни. Вона покинула трьох дітей. Найменшій дитині тоді було п’ять з половиною місяців. 

П’ятого травня буде рік з дня смерті дружини. Вона хворіла. 25 лютого їй потрібно було їхати в лікарню у Миколаїв, але її не випустили. 18 квітня її вивезли у Березоватку. Там вона й померла.

Два сини з онуками були в окупації. А я з меншим сином поїхав в інший населений пункт, щоб купити продуктів і заправити автомобіль. Назад нас не пустили наші військові, бо йшли активні бойові дії. Тому ми шість з половиною місяців були не вдома. Ночували в машині під заправками і церквами. Потім знайшли одне житло, згодом переїхали на інше. Пізніше ще раз змінили місце проживання. Так тривало до 17 листопада. Тоді нам повідомили про деокупацію Снігурівки – і ми повернулися додому.