Гопаца Каріна, 10 клас, Ліцей №1 міста Могилева-Подільського Могилів-Подільської міської ради Вінницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гопаца Інна Вільямівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів повномасштабної війни з росією… Кожну мить, час, день ми проходимо крізь пекельне коло ненависті й злоби сусіднього народу. Україна стогне від пекучого болю, тоне в сльозах батьків, цілих сімей, які втратили рідну людину на полі бою, чи під час обстрілів, чи влучання ракет. Третій рік страждань українського народу, десять років пекельної війни: розстріляні мрії, розбиті серця, крики матерів та дітей-сиріт, могили…могили…могили.

Могилів -Подільський – прикордонне місто. Військові нашого прикордонного загону з перших днів агресії 2014 року стали на захист суверенітету й територіальної цілісності держави.

На превеликий жаль, у нерівному протистоянні з ворогом, наші прикордонники й добровольці віддали свої молоді життя, захищаючи Батьківщину. До 25-ї річниці Незалежності України в місті відкрито МАЙДАН ШАНИ на честь загиблих земляків. Вони боролись до останнього й полягли в степах Донбасу – бої за Луганськ, Донецьк, Дебальцеве, Іловайськ, Піски, Авдіївку, Зеленопілля, Волноваху. Мінські домовленості дали можливість затихнути боям, та 24 лютого 2022 року ворожа країна пішла на нас повномасштабною війною.

До останнього не хотілось вірити, що таке могло статися в 21 столітті… Сталось!  

Страшна трагедія в Бучі, Ірпені, Димері, Бородянці та інших містах і селах селах Київщини…Житомирська траса, Херсон, Миколаїв, Маріуполь, Бахмут,  Запоріжжя, Мелітополь, Авдіївка, Соледар, Вугледар у перші ж дні того страшного часу відчули на собі «любов» російського брата…Жахіття, знущання, смерті безневинних людей, дітей і переселення в більш небезпечні регіони України. До Могилева- Подільського з’їхалося чимало авто з територій, де велися бойові дії. Приїжджали цілими сім’ями люди з дітьми, з тваринами.

Пам’ятаю: на мініавтобусах та легкових автомобілях великими літерами було надруковано слово «ДІТИ». В очах тривога, розпач і переживання. Розповідали про фільтраційні табори, обшуки, допити.

Розселяли всіх  у школах, дитсадках, гуртожитках, лікарнях. Могилівчани зносили все, що могли – матраци, ковдри, подушки, одяг, продукти харчування, дитячі візочки та іграшки. У той час народ об’єднався, як ніколи. Біда згуртовує й загартовує. З перших днів повномасштабної війни були створені волонтерські центри. Містяни разом з переселенцями організували роботу для забезпечення наших захисників та захисниць: в’язали маскувальні сітки,  випікали хліб, печиво, пироги, готували м’ясні паштети, каші, тушковане м'ясо з картоплею, вареники, борщі та інші страви.

Так, наприклад, у Ліцеї №1 було сформовано волонтерський рух на чолі учнів 11-Б класу, де учасники підтримують дух та ідейність воїнів, за період війни виготовили більше 12 тисяч оберегів й передали в різні куточки України, де захищають кордони наші військові.

В загальному вироби отримали різні бригади, їхні взводи, роти, батальйони (59 ОМПБр), (143 ОПБр), (21 ОМБр), (5 ОТБр), (54 ОМБр) та інші. Співпрацюють з Окремою президентською бригадою імені Богдана Хмельницького м. Київ, а саме, з капеланом Андрієм Гулем. Він передає обереги воїнам-морпіхам, військовослужбовцям танкових, артилерійських, протиповітряних та сухопутних військ. Велика честь спілкуватися з ним.

В школах міста проходять благодійні ярмарки, де продають смаколики, приготовлені власноруч зі своїми рідними, проходять велопробіги на  підтримку наших захисників.

Виручені кошти спрямовують для потреб військових, тим самим допомагаючи їм… Зима, холод… Де і як зігрітись воїну в окопі?  І тут знайшли вихід…- Печі – буржуйки й окопні свічки… І дорослі й малі взялися за цю справу. Консервні банки, картон, віск  - і кипіла робота в кожній школі, у кожному закладі. В кого що є, зносили й  працювали. Ворог шаленів. Ракети, дрони, бомби, артилерія нещадно трощили наші села й міста, гинули військові, цивільне населення, люди похилого віку й діти. Заміновані дороги, мости, поля…

Весняна сівба відбувалася вкрай важко. Ризикували й сіяли…Працювали й чекали на урожай. Хліб, засіяний на замінованих полях, вирощений під звук сирен і вибухів, зібраний під гулом ракет і дронів, давав надію на життя.

Україна – житниця Європи і світу. І тут нова війна, війна хліба. Блокування зернового коридору, спалювання барж з зерном, знищення пшеничних ланів. Цинізму росії не було й немає меж. І почалося чергове знущання – обстріли наших електростанцій, нафтових баз, автозаправок і постійний шантаж - залякування ядерною війною. Всіма страшними способами вороги намагалися зламати наш народ, але від того ми ставали лише сильнішими. Гнів переповнює й досі наші серця… Війна й наша боротьба триває…Триває за право бути українцями й господарями на своїй землі…Право говорити рідною мовою, вивчати свою культуру, традиції, звичаї…Співати народні  пісні й читати книги українських письменників. Наші військові на всіх фронтах мужньо протистоять ворогу…Травмуються, на жаль, гинуть, повертаються «На щиті» додому… Плач матерів, вдів, осиротілих дітей крають наші серця і душі.

Могилівчани разом з Україною протистоять ворогу. Ніхто й ніколи не зігне нашу Україну і не поставить на коліна. Бо воля і свобода понад усе…Україна понад усе!

Ми відбудуємо села й міста… Ми засадимо трояндами й засіємо чорнобривцями нашу понівечену землю, та  ніколи  не пробачимо того, хто називав себе «братом». Виявляється, що це кат, а не «брат»… Боремось, тримаємось і разом здобуваємо перемогу…Ми вистоїмо! Ти, Україно, вистоїш! Слава всім нашим захисникам!