Життя в Маріуполі було тяжким: холод, голод, обстріли. Люди гинули. Олег Олексійович захворів, але зміг виїхати в батьківську хату на Львівщині

Я з Маріуполя. Зараз живу у Львівській області. Мені скоро буде 72 роки, я пенсіонер.

У перший день війни почало гриміти. Маріуполь – велике місто, але було чути вибухи і постріли артилерії. Через кілька днів не стало світла, води, газу. Йшла боротьба за виживання. Їжа була, але щоб готувати, довелося вогнище палити у дворі.

Весь час були бомбардування. Особливо сильні – приблизно о четвертій ранку.

Шостого березня бомба влучила в мій будинок, і ще кілька бомб розірвалися поруч.

Вікна, двері були вибиті й спотворені. Довелося переходити жити в підвал. Потім цей район захопили росіяни й переселили нас у лікарню. Там я захворів на бронхіт, у мене була висока температура. Інколи видавали гуманітарну допомогу: воду, консерви, тушонку. Стояла польова кухня військова, де готували їсти.

Згодом налагодилося автобусне сполучення, і всі охочі могли виїхати до райцентру за 20 кілометрів. Там був своєрідний переселенський пункт, звідки їхали хто куди: хтось у Росію, хтось - в Україну, у Запоріжжя. Я вже з температурою ходив. Мені пощастило, що потрапив на гуманітарний автобус у Запоріжжя. Біля торгового центру нас зустріли, і я звернувся до лікарів.

Мені дали антибіотики, погодували і відправили на ночівлю в дитячий садочок.

Там було тепло, була вода.

Наступного дня гуманітарним поїздом мивиїхали до Львова. Звідти я виїхав до сестри у Львівську область. Трохи там відпочив, привів себе до ладу. Потім переїхав в інше містечко, де зараз і проживаю. У мене тут будинок лишився від батьків. До того стояв порожнім, але він придатний до життя. Я подзвонив колишнім сусідам з Маріуполя, запросив їх до себе. Через кілька днів вони приїхали, живуть у мене вже другий рік.

В окупації мене найбільше шокували бомбардування та голод. Проблема була з питною водою. Та якось ми вижили. Я пристосувався. А хто не пристосувався, той загинув.

Там люди живуть і до цього часу, якщо це можна назвати життям.

Я думаю, що цього року війна закінчиться. Тільки де нам жити після того? У мене було дві квартири в Маріуполі. Однієї квартири вже немає - увесь мікрорайон потрапив під бомбардування, його просто знесли. Там росіяни звели якісь будинки, але чомусь квартири в них не дають безкоштовно.

В іншій квартирі поставили вікна, поміняли опалення, обіцяли, що двері поміняють. Але потім буде наступ наших Збройних сил, і вони почнуть виганяти цих «асвабадітєлєй». Нічого їм тут робити! Нехай їдуть до себе, якщо встигнуть доїхати. Життя покаже, як воно далі буде. Сподіваюся, що цього року закінчиться війна і, може, ми повернемося до Маріуполя.