Семен Іванович пережив з дружиною окупацію Снігурівки. Їх хата зазнала пошкоджень, їсти було нічого

Нікуди я не виїжджав під час окупації. У мене дружина є. Мені 69 років, їй – 61. Сиділи вдвох у хаті. Дружина перед війною лежала у психіатрічній лікарні у Миколаєві. Ми мали їй інвалідність оформлювати, але не встигли – почалась війна. Після окупації та обстрілів безкінечних її треба знову везти на лікування, але у нас немає на це грошей.

Снаряди і бомби розривалися поряд з нашим будинком. Стелі попадали, вікна повилітали.

Війна є війна. Якось підлатали все, скло склеїли зі шматочків, а на нормальний ремонт немає грошей.

Ми були відрізані від світу, у нас харчів не було. Чимось сусіди ділилися, щось ми самі розшукували. Іноді по два-три дні нічого не їли, окрім сухарика якогось. Воду брали з криниці й до річки ходили.

Нас звільнили, але жити тяжко. Веранда вся потріскана, потекла хата. Я не знаю, що буде через годину, не то ще у майбутньому.