Калина Володимир, 9-б клас, Харківський ліцей № 64

Вчитель, що надихнув на написання — Меть Людмила Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Цієї ночі знову моє місто обстрілювали КАБами…

Уранці йде дощ, ніби хоче змити не тільки кіптяву з вулиць Салтівки, а й горе з облич людей…Усі поспішають, але в поглядах я бачу ненависть. Страху вже немає, він зник з першим роком війни.

Майже тисячу днів я спостерігаю, як мій Харків здригається від вибухів, як гоїть рани, як стає обличчям до небезпеки.

Кожна ніч несе смерть, а ранок дарує надію.

Ми повернулися з Вінниччини додому, бо постійно гнітила думка за рідне місто. Там, у далекому Немирові, уся моя сім’я займалася волонтерством. Родичі постійно працювали на пункті «Незламність», а ми (нас у батьків троє) плели сітки, пекли солодощі, робили браслети, прапорці, щоб уторгувати хоч якісь кошти для ЗСУ. Так збігав день за днем у тривогах, смутку та клопотах.

Тепер ми з Харковом пліч-о-пліч готові стояти до перемоги. Іноді здається, що харківці – це люди із сталі, а їхні нерви – як натягнуті струни. І чим більша небезпека довкола, тим активніша протидія: 

ми постійно донатимо нашим захисникам, допомагаємо старим людям, печемо смаколики на фронт, малюємо для воїнів. 

Дорослі наполегливо працюють, а ми, школярі, хоч і дистанційно, але намагаємося старанно вчитися. Кожен із нас розуміє, що відбудова країни лягає й на наші плечі. А від отриманих знань і навичок залежить щасливе майбутнє.

Пройшовши цей шлях у тисячу днів, я зрозумів, що війна навчила мене стійкості, відповідальності, милосердю. Це не тільки іспит на міцність, а й шлях до глибокого пізнання та вдосконалення себе. Я переконаний, що це страшне випробування нам послане з небес за ті гріхи, які кожен чинив. Ми жили, не задумуючись над своїми помилками.

Наші душі зачерствіли, а мрії були про матеріальне збагачення.

А війна розставила свої акценти, вплинула на всі аспекти життя, зруйнувала плани та змінила бажання. Але над цим горем і руїнами піднеслись інші ми – непохитні, вольові, єдині. Тисяча днів війни навчила нас цінувати головне – МИР.

Коли затихнуть вибухи, закінчиться війна, кожен із нас винесе із цього пекла наймудрішу цінність: любов до ближнього – то найголовніший закон нашого життя. Ми розправимо крила, відшліфуємо чистоту душі та совісті, відбудуємо країну, на граніті викарбуємо імена героїв - захисників і більше ніколи не дозволимо ворогам знущатися над нашою нацією. Невільники не бувають щасливими. Ще філософ учив, що Царство Боже всередині нас. Щастя – у серці, серце – у любові.