До війни хороше було життя. Поруч діти були. У 2003 році чоловіка поховала, діти роз’їхалися, тепер сама. Життя не радує. Чоловік трапився хороший. Ми 44 роки прожили, я не чула від нього поганих слів.

Під час бойових дій нікуди не переїжджала, проживаю в Станиці. Бігала в підвал, ховалася. По даху осколки літали, у сусіда вікна полетіли, а підвал такий, що якби влучила бомба, то не врятувало б нічого. Бігала з дому в льох – це перший день війни був.

Із «Градів» як пустять – упаду в городі й не можу піднятися

Отримувала допомогу від Фонду Ріната Ахметова та Червоного Хреста, допомагали. Від Ріната Ахметова постійно отримувала.

Можливості пересуватися зараз немає. Син живе в місті, може приїхати тільки раз на місяць, а нас у місто взагалі не пропускають з українською пропискою. Тільки як син приїде – ось це моя допомога. Донька не може приїхати.

Щодня бомблять, і ми не знаємо, куди бігти. Із «Градів» як пустять – упаду в городі і не можу піднятися. Зараз, як тільки щось загримить, думаю: «Боже, невже знову починається?» Ось такі спогади нехороші. Мрію, щоб війни не було, а то дітки й онуки мучаться.