«Їздила до Донецька шукати свою собачку Азу. А вона сама знайшла мене аж в Новомихайлівці!»

Місячною я її купила, собачку. Азочка, йди до мене, йди, моя розумниця, моя хороша. Рідніше за тебе в мене нікого немає. Команди виконує, вона у мене не з простих. Вона і сідає на попу, дає лапи... Давай мамі лапи, і другу давай, ось так, моя розумниця, моя хороша, моя ти красунечка, моя ти золота. Вона сюди, у Новомихайлівку, сама прийшла з Петрівки, із Донецька! Вона сама йшла. Ми розлучилися там. Я їздила її шукати, але не могла знайти. Виявилося, вона йшла за запахом, по сліду йшла пішки.

Онуку привітала з днем народження 6 грудня одяглася, думаю, пройдуся, розвіюсь трішки. І йду, дивлюся – щось на повороті. Я кажу: «Чи Аза? Це Аза!» Вона забігала. Я кажу: «Азуня!» Ех, вона як рвонула і прямо на мене. І я її забрала, брудна, шкіра обтягнута, ребра обтягнуті шкірою.

Я народилася в Запорізькій області, село Приазов’я, Приазовський район. У мене звідти батько і мати. До Донецька нас мати привезла в 1948 році. І саме на Петрівці я і прожила стільки.

А як почали бомбити – я опинилася на вулиці. Обстріляли ринок, а мій будинок саме навпроти ринку. І там і стріляли, і бабахкали. Коли я виїжджала, житло начебто було ціле. Онучці я телефонувала, питала. Вона каже: «Ба, твій будинок вже розбомбили». Я виїхала в 2013-му, разів зо два або три з’їздила, Азу шукала. Більше я вже туди не їздила.

Я шукала квартиру, але ніхто мене не брав. Я у батюшки жила. А потім ось цю халупку мені жінка дала. Вона двірником працювала. Каже, є будиночок такий. А тут і Аза прийшла. Я шукала, щоб їй ніхто не заважав. Я прийшла, подивилася. Кажу, добре, там сміття впало, але я приберу, за можливості буду робити.

Я не відчуваю себе самотньою. Я там жила – я себе самотньою відчувала. А тут я себе не відчуваю самотньою. Одна собака, друга, кішки. Їсти зварила, пішла травички порвала, пополола, десь щось зробила. Розумієте? Тільки важко мені з фінансами. Переселенські в березні оформили, але нічого немає. Пенсію отримую, купила дрова. Привезли. Потихеньку. Тут були дерева, попиляла, хмизом топлю. Перебиваюся як можу.

У будинок світло треба провести, зробити проводку. Я порахувала десь гривень 700-800 треба, шнур, розетки, вимикачі, патрони, за роботу людині заплатити. А я їх не можу зібрати. Інший раз ночами спиш і за голову берешся. Господи, як мені пережити, як мені це все зробити, як мені це все?

Коробка від холодильника. Я тут зберігаю продукти від мишей, від мух. А щоб не зіпсувалося, ось у мене ямка. Тут сиро. Ось це я вчора суп готувала, я його сьогодні розігрію. Найпрохолодніший куток у мене тут.

Я дрова купила, сама рубала. Коли я прийшла, тут сміття було... У цю кибитку голову всунути не можна було! Двері я сама ставила. Три вікна закладала. Сама тут все робила. Будиночок теплий, але йому потрібен ремонт, потрібні руки. А у мене дві руки, я одна.