Карпова Карина Романівна, викладачка Райпільського ліцею

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна … Це не лише про конфлікти та страждання, це про людей, їхні переживання, страх,надії та мрії. А уявіть собі, що переживає людина протягом тисячу днів війни ?

Я пройшла через складні випробування, які змінили моє життя назавжди. На початку російського вторгнення, я була студенткою третього курсу філології та соціальних комунікацій в місті Бердянську. Моє звичайне студентське життя раптом перетворилося на боротьбу за виживання, та за майбутнє моєї країни.

Перші дні вторгнення я пам’ятаю дуже чітко: страх, невизначеність і тривога змішувалися з бажанням захистити своє рідне місто. На жаль, я потрапила під окупацію росіян. Протягом двох місяців я намагалася вести звичайний спосіб життя, але кожен день ставав для мене все новим випробуванням. Я пам’ятаю, як місцеві жителі влаштовували масові мітинги біля міської ради, парку Шмідта та в центрі міста на підтримку нашої держави. Як

ми – студентська молодь, містяни,викладачі та активісти виходили на вулиці з синьо-жовтими прапорами, співаючи гімн України та вигукуючи антивоєнні гасла “Бердянськ- це Україна!”.

Це було не лише протестом, а й актом мужності у часи, коли страх панував над усіма нами.

На жаль, під час одного з таких мітингів я стала свідком жорстокості. Кадирівці могли беззупинно стріляти під ноги, намагаючись залякати людей, били їх, валили на землю, а також викрадали. Ці миті страху не зламали мене, а навпаки, посилили мою рішучість. Я знала, що маю боротися за свою країну, за її незалежність, свою ідентичність, наше майбутнє та за майбутнє нашого народу.

Коли настала можливість евакуюватися, я не вагалася та залишила Бердянськ.

Місто,яке стало свідком, моїх найщасливіших і найтрагічніших спогадів мого життя залишилося без мене – я виїхала.

Переживши евакуацію та оговтавшись від страшних подій, я зустріла свого коханого чоловіка. Тепер, я дружина військового. Мій чоловік присвятив своє життя та віддав здоров’я за те, аби ми могли жити у вільній та незалежній державі. Його служба стала для мене прикладом мужності, стійкості та відваги українського героя. Зараз ми переїхали у більш безпечніше місто, де я продовжила викладати українську мову та літературу , передаючи своїм учням не лише світло знань, а й надію на краще майбутнє.

Моя любов до української літератури та культури — це не просто захоплення, а й важлива частина моєї ідентичності. Книги, якими я користуюсь ,стали для мене джерелом натхнення та сили. Вони нагадують про те, що наша культура, наша мова і наша історія — це те, що ніколи не знищити.

Тисяча днів Лютого…