Мудрик Аліна, учениця 11 класу Ганнівського ліцею Новомар'ївської сільської  ради Вознесенського району Миколаївської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Чернявська Ліна Леонідівна

«Війна. Моя історія»

У 2014 році, коли почалася війна, мені було 6 років. На той час я проживала у Луганській області (м. Стаханів). Так, я була маленькою і ще не розуміла, що відбувається і чому усі так бояться. Мама мені пояснювала, що почалася війна і це дуже страшно. Лише після того, як почали стріляти близько, я зрозуміла, як це насправді страшно. Коли починалися обстріли, то моя родина ховалася у підвалах або ж сиділи в коридорах квартири. Щоразу як чула постріли, то закривала вуха і очі, лиш би цього не чути і не бачити. Найстрашніше було чути вибухи і постріли. Майже щодня ми переживали це знову і знову.

Пам'ятаю, як ми проходили поряд з будинками, які були вже зруйновані. Так було боляче дивитися на це, щоразу руйнування були більші. Взагалі не було жодного поняття, що ж буде далі.

Мама мені говорила, що коли буде змога виїхати, то ми відразу цим скористаємося. Це вдалося через два місяці. Дякувати Богу, ми виїхали спокійно, але дорога була довгою, тому усі дуже втомилися. Ми приїхали у село, де я живу тепер. У моє життя прийшов спокій, я відчувала себе дуже добре. І я була щаслива, що ми змогли виїхати і спокійно жити тут і нічого не боятися.

Але...

Через 24 лютого 2022 року війна наздогнала нас і тут. Коли дізналися про початок, то була шокована і дуже налякана. У той день мої рідні мали їхати у Миколаїв, але о 6 ранку їм повідомили, що почалася війна і вже йдуть сильні обстріли. Звісно, що всі плани довелося відмінити. Я дуже боялася, що все повториться знову , бо літали ракети, літаки, шахіди.

На щастя, у моєму селі відносно спокійно, але страждали інші міста і села.

На сьогоднішній день і досі йде війна, але я сподіваюся, що незабаром все скінчиться і буде мир у моїй країні.