Летута Марія , 11 клас, Державний навчальний заклад "Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Підкупко Тетяна Леонідівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни — це не просто відлік часу, це переломний момент у житті кожного з нас. Війна прийшла раптово, змінюючи все: від буденних звичок до світогляду. Цей період став випробуванням, через яке пройшли мільйони людей, і я — не виняток. Важко передати словами, що відчуваєш, коли твій світ змінюється до невпізнаваності, коли майбутнє виглядає туманним і невизначеним.

Перші дні війни були, наче страшний сон, з якого не можна прокинутися. Шок, розгубленість, паніка. Я не могла повірити, що це все відбувається насправді.

Здавалося, що ось-ось все закінчиться, і життя повернеться в звичне русло. Але з кожним новим днем війни ставало зрозуміло, що це надовго, що тепер ми живемо в новій реальності, де треба вчитися виживати і адаптуватися до обставин, які ми не можемо змінити.

Згодом страх поступово перетворювався на втомленість і виснаження. Буденні речі втратили свій сенс.

Я втратила мотивацію навчатися, спілкуватися з друзями, займатися улюбленими справами. Кожен день починався з новин і закінчувався надією, що завтра буде спокійніше. Ми жили від сирени до сирени, від повідомлення до повідомлення, намагаючись не втратити віру в те, що колись усе закінчиться. Проте з часом я зрозуміла, що потрібно знайти сили жити далі. Війна навчає цінувати те, що раніше здавалось звичним і буденним. Прості речі, як-от гаряча кава вранці чи коротка розмова з друзями, почали набувати нового сенсу. Кожен прожитий день став маленькою перемогою.

Я навчилася знаходити радість у дрібницях, які раніше не помічала. Усвідомила, що навіть у найскладніші часи можна і треба шукати щось добре, хоч як це складно.

Ці тисяча днів стали для мене часом самопізнання та внутрішнього росту. Я зрозуміла, наскільки важливо зберігати внутрішній спокій. Незважаючи на зовнішні обставини, намагалася триматися. Заняття, які раніше здавалися звичайними, почали ставати терапією: читання, малювання, прогулянки на свіжому повітрі. Я навчилася планувати свій день, навіть якщо він здавався сірим і похмурим. Війна — це не лише про зовнішні події, це ще й про внутрішні битви. За цей час я втратила багатьох друзів і знайомих, які виїхали з країни або загинули. Кожна втрата — це рана, яка довго не загоюється.

Але я зрозуміла, наскільки важливо не тримати біль у собі, а говорити про нього. Це допомагає впоратися з відчаєм і знайти підтримку в інших.

Ці тисяча днів навчили мене також співчуття і розуміння. Я побачила, як люди об’єднуються, допомагають один одному, діляться останнім. Війна відкрила в мені нові риси, яких я раніше не помічала: витримку, стійкість, бажання допомагати іншим, навіть коли самій важко. Я навчилася бути сильною не тільки для себе, а й для тих, хто поруч. Незважаючи на всі труднощі, я вірю, що ми всі пройдемо цей шлях гідно. Тисяча днів війни змінили мене, але не зламали. Я навчилася цінувати кожен момент, кожну посмішку, кожен промінь сонця.

Я вірю, що настане день, коли ми всі зможемо зітхнути з полегшенням і сказати: «Ми це пережили. Ми вистояли». І ця віра дає мені сили йти вперед, незважаючи ні на що.