Кодаченко Катерина, 1 курс, Кам'янський енергетичний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Черниш Юлія Павлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Понад 1000 днів війни змінили кожного українця. 24 лютого 2022 року життя раптово стало іншим. Війна, яку раніше сприймали як щось далеке, прийшла до нас, і з того часу кожен день став боротьбою — не лише на полі бою, а й у нашому серці та свідомості. Мій шлях почався з відчуття страху і невизначеності.

У перші дні, коли ворог атакував наші міста, я, як і тисячі інших, була неймовірно налякана, в мені народилися тривога та страх.

Пам'ятаю, ніби було вчора: 23 лютого 2022 року перед сном збираю зошити до рюкзака перед школою, чищу зуби, лягаю спати.  Але прокидаюся, чомусь о 10-й ранку, питаю у матері, чому вона мене не розбудила і чую «Почалася війна».

Згодом я зрозуміла, що війна — це не тільки про збройне протистояння. Важливу роль почала відігравати інформаційна складова.

Дезінформація та викривлені факти намагалися вплинути на наші переконання, але ми продовжували стояти на своєму. Кожен знайшов свою роль у цій боротьбі. Я стала більше говорити про те, що відбувається, як це впливає на наше повсякденне життя. Це стало важливою частиною спільних зусиль у прагненні до правди.

Ці тисяча днів також навчили мене цінувати прості речі: мирне небо, можливість побачити рідних, прогулянку містом без сирен.

Кожна така мить стала особливою, бо нагадує про те, що життя триває, попри всі виклики. Але поряд з радістю були й гіркі втрати. Багато близьких знайомих мені людей, і не всі повернулися. Це усвідомлення втрат тяжке, але воно зміцнило мою віру в перемогу.

Сьогодні, через 1000 днів, я бачу, як українці зміцніли духом. Ми навчилися бути єдиними, підтримувати одне одного і йти до перемоги разом.

Війна стала випробуванням, але також і уроком про нашу силу та волю. Наш шлях ще не завершився, але я впевнена, що ми йдемо до перемоги. Кожен із нас, хто пережив ці дні, знає: майбутнє України буде вільним, і ми ніколи не забудемо, за що боролися.