Стовбур Вероніка, студентка першого курсу "Запорізького гуманітарного фахового коледжу Національного університету "Запорізька політехника"

Вчитель, що надихнув на написання есе: Олійник Аліна Алімівна

«Моя Україна майбутнього»

Україна - це моя Батьківщина, найкраща і найрідніша. Долею на ній судилося мені народитися, та й жити, про це я ні хвилини не шкодую. Адже це найкраща країна у світі, так ще й найрідніша мені. Наші ліси - найбагатші, люди - найпрацьовитіші, а небо - найтриваліше, немов дзеркало, "у якому ми можемо побачити свої поки що не здійсненні мрії, у вигляді хмар".

Історія моєї країни величезна та одночасно трагічна. Незліченно болю і несправедливості відчула на собі наша ненька Україна. Багато завойовників приходили на нашу землю, щоб загарбати її й поневолити народ. Але нескорений дух народу і прагнення до справедливості - дало свій результат. Та й не довго ми насолоджувались мирним небом над головою. Сусідня держава змінила наше щасливе життя, коли почалася страшна війна. Морок і біль покрили моє серце. Скільки крові та сліз пролито, скільки життів загублено... Людське життя не має вартості, воно неоціненне. Ніхто не має вищого права забирати цей дар людський.

Війна - це страждання, біль, смерть. Нехай це прокляття врешті покине нашу любу Україну, вона цього не заслуговує. Непотрібна нікому війна за ради слави та багатства - найстрашніший злочин. В наших палких серцях жила, живе і бути жити слава про волелюбних, українських предків, несхитної волі славних козаків. Ми разом станемо пліч-о-пліч та повернемо в Україну - мир.

Мир - це можливість жити повним життям, відчувати гармонію та захист за життя своє, та головне свої близьких. Тому мир - нагадує ковток свіжого повітря для кожного із нас.

Є у мене мрія, прокинутися від слів - ми перемогли! Забути страшні звуки війни, від яких "завмирає серце". Щоб усі додому повернулись, особливо мої близькі, за якими я дуже скучила. Щоб все було так, як й було раніше. Адже іноді стабільне життя краще - ніж непередбачувані та небезпечні випробування, подаровані життям. Щоб люди несправедливого горя, смерті та жорсткої неправди не знали. Щоб не один клаптик нашої родючої землі не зазнав вражої зброї. В моїй Україні немає кордонів. Мова наша солов'їна, "так проникає відразу в душу, що закриваються повіки, та втрачаєш тяжіння до землі, настільки сильно, що можна розум втратити" - ось на стільки вона мелодійна. Сподіваюсь що скоро знову розквітне наша країна, після так званої "темної" сплячки, яка відбулася не за нашою волею. У нашій державі велике майбутнє, кожен українець це знає. Віриться, що всі труднощі будуть подолані і стане Україна щасливою, вільною, сильною - бо наш народ гідний того.

Всі люди різні, тому кожен сам вирішує як же треба жити. А на мою думку - треба жити повноцінним життям, але не треба забувати, що псуючи життя іншим - ми псуємо життя й собі самим. Життя як бумеранг, треба про це не забувати. Я хотіла б, щоб наші люди стали добрішими, щирими, і більше любили свій рідний край. Берегли українську природу, бо вона неповторна у своїй красі. Не вбивали беззахисних тварин, та не знищували рослини, особливо які занесені до "Червоної книги України". Не вирубували лісів. Я впевнена, що майбутнє нашої країни залишить від нас з вами.

Тому я б хотіла бачити свою рідну неньку розвинутою державою, з духовною культурою, яка буде спроможна відстоювати свої інтереси в міжнародній сфері, ми повинні розвиватися самі. Мені хочеться внести свій внесок у майбутнє України і допомагати земляками. Бути потрібною людям і державі. Стати гідним громадянином своєї квітучої країни. Стояти на варті закону та працювати на нього.

Мир сьогодні - це справжній і довгоочікуваний спокій. Комфортні умови для існування свободи - це тільки мир!