Я за ці сім років, уже восьмий пішов, у дванадцяти містах була. Я постійно кудись виїжджаю, як у мене нерви не витримують через обстріли, їду до родичів. Я була в Олександрії, Одесі, Красноармійську [Покровське], Кіровограді, Новоукраїнці. А потім постійно була тут.

Не можу сказати, що до війни тут було таке гарне життя. Справа в тому, що я поховала двох дітей. Проте жила в тиші, спокої, сусіди були хороші. Потім я перенесла інсульт. Сусіди допомагали, у гості ходили. Я жила сама.

Я сиділа в будинку й дивилася телевізор. Як стало шарахати! Вибило світло. Я почала телефонувати дівчаткам, і ми зрозуміли, що почалася війна. У однієї сусідки був великий підвал. Ми схопили документи, усе найцінніше та збіглися в один підвал. Побахають – ми вийдемо.

Я кажу: «Може, вже війна закінчилася?»

загинуло людей (плаче). Люди лише в нічних сорочках йшли в Курахове. Діток несли на руках у Курахове і Вугледар.

Ми тоді перелякалися, зібралися й поїхали до сестри сусідки в Новоселівку. Скільки було людей – я передати не можу. Усі бігли, хто куди бачив. Це не можна передати... (плаче)

Ми побули там тиждень, а душа болить: що там удома. Почали говорити, що мародери лазять і все витягають. І ми всі за тиждень повернулися додому. І більше нікуди надовго не їхали. Я побуду десь тиждень-два й повертаюся додому.

...Я була в Донецьку, там сестра двоюрідна. Я поїхала за якимись ліками, вона мені дістала. Після того, як поховала старшого сина, у мене стався інсульт. Я поїхала за ліками, і саме в ці три дні, що я в неї була, дівчатка телефонують: «Приїжджай. У тебе тут все розбите».

Боже! Я як приїжджаю – вибиті всі вікна, у дірках і ворота, і паркан, немає жодного вікна ні в будинку, ні в кухні. Тюлі валяються всюди. Снаряд розірвався недалеко – і все вилетіло.

Але спасибі, поки я приїхала, сусіди все заліпили чиж можна було. Потім я пішла до міськради, склали акт. Я довго чекала, поки приїхали та вставили вікна. Дах постраждала трохи, лише один шматочок, мені сусіди самі зробили, де було пробито.

Зараз пандемія. Мені потрібно терміново проходити курс лікування, а я боюся навіть іти. Я двічі на рік лікування проходжу.

Спасибі, що нам Рінат Ахметов допомагав продуктами. Дай Бог йому здоров’я. Це була велика допомога. Там і цукор, і рослинне масло, і крупи були. Нам це дуже допомагало. «Карітас» допомагав. У кого захворювання, наприклад, інфаркти, інсульти – записували нас і давали допомогу. Один раз дали тисячу гривень на лікування, удруге – чотири тисячі.

Досі стріляють. І в нас, і в Красногорівці чутно. Однак тривога є. Звичайно, уже не так страшно. Ми просто звикли до цих бахів і що неспокійно.