Ніна Володимирівна знаходиться у Запоріжжі у своєї доньки. Її село окуповане, будинок зайняли російські військові. Їй пощастило, що поїхала до доньки ще до початку війни

Ми з Пологівського району. Моїй мамі 89 років. Зараз знаходимося з нею у сестри в Запоріжжі. Мама досі плаче, бо хоче додому, а в нашому будинку живуть окупанти. 

24 лютого я була на роботі. Коли дізналися, що почалася війна, всі почали панікувати, розійшлися по домівках. Вдома боялися навіть телевізор вмикати. Тільки-но починався обстріл – ховалися у підвал. Не віриться, що таке відбувається у наш час. Мій син на війні, тож хочеться, щоб вона якомога швидше закінчилася. 

Значно зросли ціни. Стало складно жити, тим паче на мінімальну зарплату. Але найбільша складність – все ж таки війна.

Страшно, коли ракети над головою літають.

Маму ми забрали з села ще до війни, у листопаді 2021 року. Ми її завжди на зиму забираємо. А вже під час війни односельчани виїжджали на своїх автомобілях, поки була така можливість. А ті люди, які не встигли цього зробити вчасно, залишилися. Магазину в селі немає, але дають гуманітарну допомогу. Зв’язок зник. Там залишилися моя тітка і двоюрідна сестра. Я місяців зо три вже не знаю, що з ними. А поки ще був зв’язок, вони розповідали про сильні обстріли.