Наше життя з дітьми було важким, так як чоловік залишив мене з двома дітьми. У мене була соціальна допомога "матерям-одиначкам", потім її відмінили, ще до війни, і стало мені дуже скрутно самій виховувати двох діток. В селі постійної роботи немає, то я ходила по людях, щоб заробити на хліб дітям.

Потім почалась війна, стало ще скрутніше. В перше врем'я війни ми з сім'єю взагалі не виходили на двір, тільки по необхідності.

Був яскравий сонячний день, діти грались в піску іграшками, пташки співали, я поралась по домашнім справам, коли почалась повітряна тривога і через декілька хвилин був дуже сильний грохот, свист, і на нашим будинком, там де ми проживаємо на квартирі, летіла ракета здорова, чорна, майже на пів будинку. Ми з дітьми так злякались та побігли в підвал, і навіть декілька днів звідти не виходили.

Нам допомогла місцева соціальна служба, я їй дуже вдячна. Прислали продукти, гуманітарну допомогу. У нас нема свого будинку, ми живемо на квартирі, наша сім'я може залишитись без даху над головою. Так як почалась війна, хазяйка будинку може повернутись в село. В селі на свій будинок не заробиш, тому що з цією війною навіть підробітки закінчились. Але мені так хочеться, щоб у моїх діток був свій будинок, з якого їх ніхто не міг би вигнати.