У перший день війни прокинулась від вибухів - обстрілювали аеропорт у Чорнобаївці. Відразу стало страшно, зрозуміла - це війна!  За тиждень до війни мені зробили операцію на нозі - поставили пластину після перелому. На ногу не можна було ставати 1,5 місяці, пересувалася на милицях, дев'ятий поверх, ліфта немає.

Місто окуповано: гроші неможливо зняти, ліків немає, з продуктами проблема, зв'язок втрачено. Спала одягнена, було страшно - кожну ніч вибухи, автоматні черги.

Умовила дочку з онуком поїхати на підконтрольну територію. Було два шляхи - через Крим або через Василівку. Обрали останній варіант. Взяла з собою лише сумку з легкими речами. П' ять діб стояли на дорозі у черзі, спали 3-4 години.

Дорогою не було ні туалетів, ні води, ні їжі. Їхали через сіру зону по полю без доріг. Проїжджали через розбите село - дуже було важко дивитись на все це. Я плакала.

Потім Запоріжжя, потім Вінниця - приїхала до дочки. У Вінниці мені зробили операцію. Захворіла на хворобу Лайма - вкусив кліщ. Зараз проблеми з серцем, щитовидкою, суглобами. Дуже важко... Дізналась, що втратили у Херсоні дачу на лівому березі Дніпра - затопило!

Зараз грошей постійно не вистачає - дуже багато йде на ліки. Гуманітарну допомогу отримуємо раз на місяць. Слава Богу отримали ковдри, матраци, подушки, постільну білизну, одяг.

Наразі живемо у друзів. Я вже рік не бачилася з чоловіком. Він не поїхав зі мною - дуже важка дорога, а він пережив два інсульти. Поїхав до сестри, вона лікар.