Топчій Юлія, 9 клас, Харківський ліцей № 62

Вчитель, що надихнув на написання есе - Луценко Людмила Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Чи можна звикнути до війни? Вона йде вже 2,5 роки. За декілька днів до вторгнення всі обговорювали цю інформацію, та майже ніхто в неї не вірив. 24 лютого 2022 року я думала, що це кінець. Я не знала, що буде далі і що взагалі зараз робити, як реагувати?

Місяць ми були вдома у підвалі, потім виїхали у місто Первомайський.

Звідти я з мамою та собакою поїхали до селища Велятино. Там я часто гуляла із собакою та вишукувала різні красиві місця. У Велятино ми мешкали 1,5 місяці та повернулися до Харкова, де нас зустрів тато. У Харкові ми жили рік. За цей час в місті було достатньо гучно, часто вимикали світло, були прильоти поряд із нами. Через рік у червні ми повернулися додому до Черкаської Лозової. У жовтні в мене народився братик. У травні було дуже гучно і ми виїхали до Первомайського. Там ми мешкали місяць та повернулися у червні. Зараз я вдома та сподіваюся, що тут і залишуся.

На сьогоднішній день я вже майже не звертаю уваги на звуки прильотів, бо це вже як звичайне, буденне життя кожного українця.

Отже, дивлячись на мене 24 лютого 2022 року та на мене зараз - можна дійсно побачити, що до війни можна звикнути. Але, звісно, я сподіваюся що цей жах скоро закінчиться.