У перший день війни я подумала про наших військових. Розуміла, що на них чекає тяжка доля. Так і сталося. Відбиватись від росіян нашій армії дуже важко. 

Я залишаюсь вдома. Коли не було води, доводилось стояти у черзі зранку біля криниці. Я ходила навіть у комендантську годину, щоб набрати води. 

Мій брат був поранений в селі в Харківській області. Він виживав в окупації. Коли він приїхав до мене, його село згоріло вщент. Тепер він безхатько. 

Моя донька живе в Полтаві. Вона мене підтримує. Кликала до себе, але я поки залишаюсь вдома. Отримую гуманітарну допомогу, виживаю на пенсію. 

Мені дуже хочеться миру. Впевнена - це мрія багатьох українців.