До війни я мешкала у Михайлівці. В перший день війни була шокована, думала, за декілька днів війна закінчиться. Ніхто в селищі не вірив у війну, ніхто б ніколи не подумав, що там будуть стояти російські солдати. Російські війська зайшли в селище у ніч із 28 лютого на 1 березня. Михайлівка для них логістично зручна, адже через населений пункт пролягає дорога на Мелітополь та Енергодар. Спершу росіяни захопили приміщення поліції.

Чи не в перший день окупації місцеву лікарню розбомбили, не працювали кілька відділень, а потрапити до лікаря можна було лише за особистим дзвінком.

Аптеки були закриті, не вистачало дитячого харчування памперсів, супермаркети давно порожні, люди торгували з землі хто чим міг. Ціни були дуже високі. Моя дитина хвора на цукровий діабет. Почалися проблеми з інсуліном, тому я вимушена була виїхати, аби врятувати життя дитини. Евакуація була складною. Ми потрапили під обстріл, але вдалося прорватися. Зараз я живу в Сонячному ближче до рідного села. Мої батьки залишились на окупованій території й чекають мого повернення.