Олександр Васильович з дружиною навіть після того, як приїхали в безпечне місце, ще довго боялися кожного гучного звуку. Стрес відобразився на здоров'ї: Олександр переніс інсульт. Нещастя не оминуло і його сестру – у неї війна забрала чоловіка.

Я з Гуляйполя Запорізької області. Життя було у мене нормальне: працював, заробляв гроші, утримував сім'ю. А на даний момент я тимчасово переміщена особа, знаходжусь далеко-далеко від своєї рідної домівки, без роботи. 

Про те, що почалася війна, нам повідомили. Ми, звичайно, далеченько були від лінії фронту, а вже з 1 березня нас почали обстрілювати. Моє місто залишилось без світла, без газу і води. Хоча в нашому районі ще деякий час газ був. Ми практично десять діб просиділи у підвалі через постійні обстріли. Потім у Миргороді оголосили про евакуацію. Сказали, хто не зможе самостійно виїхати, вивезуть автобусами. Ми за 50 хвилин зібрались і на своєму авто поїхали до дітей в Запоріжжя.

Лякалися будь-якого звуку. Діти згадують, що ми приїхали жовто-сірі. Пробули трошки у них, а потім і звідти довелося поїхати.

Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова та інших організацій. В принципі, забезпечені були повністю і гігієною, і продуктами. Дякую за це. Трошечки вдалося заощадити свої гроші.

Велика біда трапилась у моєї рідної сестри. У неї загинув чоловік на війні.

Морально ми, звичайно, постраждали. Я з інсультом пролежав, на таблетках зараз. Але нічого, вже заспокоїлися, тримаємось.

Ми все одно хочемо повернутися в Гуляйполе, до свого помешкання, на свою роботу. Все буде гаразд, я думаю. Перемога буде обов'язково за нами.