Найсильніші обстріли поблизу Петропавлівки Ірина Севаківська пам'ятає у найдрібніших подробицях. За іронією долі, це завжди траплялося, коли її дочка була на зміні в аптеці. Тепер молода жінка боїться закривати штори на вікнах.

Початок війни я запам'ятала все життя. Моя дочка Таня працювала провізором, якраз на зміні була в цілодобовій аптеці. Рівно о дванадцятій ночі стрілянина почалася. Не могла я додзвонитись, сильно переживала за неї.

Так під бомбардуваннями моя дочка й пропрацювала в аптеці весь час. І коли станцію бомбили і вона горіла, того дня Таня була на зміні, і брат вивозив її через ліс машиною. І коли в АТБ стріляли, і в аптеку теж потрапило, і того дня вона працювала. Зараз вона весь час спить із відкритим вікном, щоб знати, якщо що, звідки й куди летить.

Зараз і у нас у селищі, і у Щасті з роботою туго, на всьому доводиться заощаджувати. Якщо їздимо, то лише до лікарні. Поруч лікарні зі спеціалістами немає. Треба от чоловіка везти в онкологію, завтра поїдемо до Кремінної.

Допомога тут у нас дають тим, кому 65 років і старше. Батьки від Фонду Ріната Ахметова отримували продукти. Потім Швейцарський фонд також допоміг продуктами. І ще чотири роки тому давали порошок, мило. У перші роки війни це була величезна допомога. Коли пенсію не отримували, зарплати нема і ніде заробити, це дуже велика допомога. Дякую всім величезне.

Мрію, щоб усе це закінчилося, і ми нормально, по-людськи жили. Щоб мої діти мали хорошу роботу і гідну зарплату.