«Може прилетіти снаряд. Бах! І все, тебе немає»

Манерко Микита:

Снаряд упав поряд зі мною, біля абрикоси. Бордюр пошкоджений, пробило осколками. Боюся іноді проходити повз, бо згадую, і якось не по собі. Боюся, що ще раз таке трапиться.

Це було ввечері, годині о восьмій. Я гуляв, музику слухав в телефоні, не в навушниках, а так. Чув – стріляли там «бах-бах». Ну, думаю, як зазвичай, нічого страшного, нічого не буде. Минуло кілька хвилин і такий «бу-бух» поруч.

Я озирнувся – спалах. Зрозумів, що мене поранило, потім, коли вже забіг до хати. А спочатку мене оглушило. Такий дзвін у вухах! Я швидко забіг у хату, ліг, тому що почали знову ще лягати снаряди. Потім бабусі кажу, що я поранений. Вона каже: «Як?» Плакала весь час. Мені було боляче, але я не плакав.

Ми прийшли в її кімнату. Вона мені зробила джгут, тому що на нозі було наскрізне поранення, і кров сильно текла. Треба було зупинити її. Але джгут не допоміг, все одно кров текла.

Бабуся:

Коли я побачила його рани, з голівки кров, з боку ллється кров, ніжки взагалі всі в крові, я зрозуміла, що справи кепські, і йому потрібна допомога. Тут забіг син, я говорю: «Синочку, поранений онук». Винесли його до сусіда. Усі позбиралися люди. Стали швидку викликати, швидка відповіла, що йдуть бойові дії, вони не можуть приїхати.

Микита:

Треба було везти в лікарню, але біля гаража теж упало. Машину побило. Ми пішли до сусідів. Попросили військових, військові прибігли, наклали мені джгут, відвезли в Авдіївку. Там перебинтували й відправили мене в Красноармійськ, у госпіталь військовий. Мене привезли о першій годині ночі, повезли дивитися, де у мене осколки, а потім прооперували.

Мама:

Неспокійно мені було якось. Я на роботі відчуваю: щось не те, щось не ладиться. Я кажу напарниці: «Щось має статися». А вона каже: «Та заспокойся, все нормально». Ну ось, а ввечері відбулося.

Мені подзвонила кума, хрещена Микити, і сказала, що обстріляли Кам’янку. Я телефоную – не можу додзвонитися. Потім трубку взяла бабуся і сказала, що Микиту поранило. Він тримався молодцем, не плакав. Сказали: «Ти – чоловік молодий, витримаєш, все буде нормально, все буде добре».

Микита:

Нам зателефонували із Штабу Ріната Ахметова і запитали: чи будемо їхати в Одесу на реабілітацію? Ми сказали «так». У порівнянні з тим, що у мене було, набагато краще стало.

Життя можуть забрати в будь-який момент, тому що може прилетіти снаряд. І бах! Все, і тебе немає. Це найбільше лякає.