Бомбили Донецьк... Я і тоді не розуміла, що це. Бачила, як заходили літаки, коли скидали бомби, бачила дим. Ніхто не знав, що це. Я тоді була на роботі, на ринку «Господар», на трасі, недалеко від Донецька, за Ясинуватою. Це був травень чи червень 2014 року.

14 вересня 2014 року обстріляли нашу вулицю Степову в селищі. Загинуло четверо людей: сусід, дві бабусі й чоловік.

Ми постраждали більше психічно, але в чоловіка виявився осколок у спині, хоча це була неглибока рана. Наш будинок був зруйнований. Але ми нікуди не виїжджали, три місяці сиділи в підвалах.

Зараз ми живемо в «сірій зоні», тому пересування із селища ніякого практично немає. У безпеці ми себе не відчуваємо, тому що бойові дії, хоч і неактивні, але тривають.

Я мрію, щоб діти повернулися додому і нас не обстрілювали. Діти роз’їхалися, як тільки почалися бойові дії, зі мною тільки чоловік і старенька мама.