Вікон-то в нас у будинку немає, повибивало. Фундаменту немає. Снаряд вибухнув у сусіда – і в нас повилітали вікна.
Раніше ми дуже добре жили, мирно. На святах у нас весело було. Люди виходили на площу, там музика грала. А зараз о 7 годині – усе, нікого на вулиці.
Уже п’ять років, як війна на мене вплинула, та й на чоловіка теж. Я ходити не можу: ні вийти, ні піти нікуди. Двічі падала, руку поламала, ногу поламала. Нікуди не поїдеш, навіть до сина.
Ми звикли до того, що стріляють – це дуже погано. Тому що можуть вистрілити так, що не встигнеш нікуди втекти. Розумієте? Раніше ми ховалися по підвалах, а зараз біжимо в будинок.
Ох, і не думали ми, що переживемо дві війни.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
