Я точно не пам'ятаю, коли це почалося, але ще тепло було. Ми вибігали на подвір'я, тому що будинок трясся – боялися перебувати в ньому, особливо коли Сартану обстрілювали. Це було об 11 годині ночі. Будинок так трясся! Коли Східне – теж.

Чули, що десь привалило стіною людей, і все. Боялися, намагалися у дворі більше перебувати.

Коли 65 років виповнилося, відразу нас поставили на облік [у Фонді Ріната Ахметова]. І почали ми отримувати продуктовий набір: і масло, і борошно, і цукор, крупи.

У нас тут хоч тихіше. У Заможному – там взагалі немає ні зв'язку, нічого. У мене там двоюрідна сестра.  

Є такі місця, де взагалі зруйновано все. Ми нічого не можемо зробити, вплинути на це ми не можемо. Хотілося б, щоб була робота, особливо для онуків і для дітей, щоб було все.