Діти Ірини Гавриляки стали свідками обстрілу "Градами". Вони не раз ночували у підвалах, щоб не загинути під бомбардуванням та не отримати поранення від уламків снарядів.

Усвідомлення війни прийшло, коли бомбили Станицю Луганську. Ми були на рибгоспі з дітьми. Коли почали бомбардувати, ми були на вулиці, все бачили. І колись бомбили, і коли руки-ноги відлітали. Коли дитина померла, бачили на власні очі.

Діти дуже боялися. Їм було 9-10 років. Вони бачили, як над школою та над нами літали «Гради». І рибгосп наш бомбили, коли наші діти на вулиці були.

У підвалі сиділи, ми буквально жили у підвалі. Досі у нас підвал не розбирається про всяк випадок. Квартира двічі розбита "Градами".

Ми жили без світла 28 місяців, при свічках. Дякую, хоч газ зробили, могли щось приготувати.

Зараз тільки і залишається згадувати, що ми жили дружно і не було жодних перешкод. Доїхати б мені до батьків, я два роки не бачила мати. Вона залишилася в Кіровську, де ми жили до війни, і не може сюди приїхати, а я не можу туди приїхати, тому що обмежень багато.