Ми – багатодітна сім'я й переселенці. Я одна виховую чотирьох дітей.

Старший син, 15-річний Марат, три роки тому втратив найкращих друзів, які пішли на пікнік до лісу і там підірвалися на розтяжці. Відтоді ми додому в Приморське не поверталися. Там усе заміноване, лежать снаряди, нічого посадити не можна.

У Маріуполі ми довго поневірялися різними квартирами, на оплату житла йшла велика частина всієї грошової допомоги. Пів року тому місцева влада видала нам кімнату в соціальному гуртожитку. Сподіваємося, що це в нас не заберуть.

А ще мій трирічний син Давид потребує особливого догляду через проблеми із зором. Підтримувального лікування мало, основне проходить раз на три місяці в лікарні й обходиться в кругленьку суму.

До нового місця ми звикли, але думки про рідну домівку не покидають, дуже хочеться її знову хоча б побачити.