Під час страшного обстрілу один зі снарядів вибухнув у сусідньому городі. Наш будинок посічений осколками, вилетіли вікна, посікло дах. Ми з чоловіком були в цей час у будинку. У чоловіка від перенесеного стресу стався інфаркт. Він був чорнобилець, не витримав усього цього.

Ми довго чекали на швидку, бо швидких у нас тут не було. Машина їхала з Маріуполя. Не було мобільного зв'язку, щоб зателефонувати, ми довго шукали, як зателефонувати…

Онук Данило ніколи не бачив свого дідуся, він народився через півтора року після цієї трагедії. Залишити мене одну й виїхати дочка Анжела не може, але і залишатися їй з дитиною на передовій немає вже сил. Сходити на річку з малюком, погуляти неможливо – поля та ліси заміновані. Ті, хто про це не знав, підривалися й гинули. З початку військових дій у нас вже загинули дев'ятеро людей.

Роботи в селі немає, ми не знаємо, як прогодуватися. Була в нас корова і теля було, але я зараз не можу їх утримувати, тому взяла тільки курчат.