Валентина Силко називає село Ніжиловичі «рідною домівкою», бо тут вона пропрацювала фельдшером 55 років! В ті часи, коли вона починала, «швидка» виїжджала до села тільки у екстрених випадках, тому роботи у фельдшерів було багато. Про вторгнення Валентина Михайлівна дізналася з теленовин. Селяни кинулися створювати запаси ліків: в аптечному пункті всі чималі залишки розкупили за три доби.

Валентина продовжувала працювати. У медпункт принесли першого пораненого. На жаль чоловік помер. Декілька днів фельдшер ще ходила на роботу. Але коли у сусіднє місто Макарів зайшли російські війська, обстріли стали посилюватися.  «Зателефонував староста, велів взяти тривожну валізку та йти до бомбосховища. В цей день у Василькові було підірвано сховище і нам було видно той вибух, – розповідає жінка. – Були обстріли, прильоти, ями від вибухів та навіть снаряди лежали в асфальті». 

У ніч на 11 березня ворог скинув бомбу біля школи: «Нас там ледве не завалило! От так піднялися плити, і всі ми замовкли, а потім плити лягли на місце».  А на ранок люди побачили, що по всій вулиці будинки вже без дахів та без вікон. Після того авіанальоту Валентина вирішила виїжджати.  Місяць жила у сестри на Житомирщині. А з рідного села отримувала сумні звістки. Ворог бомбив Ніжиловичі «градами».   

Ледве повернувшись додому, Валентина вийшла на роботу. Наразі присвячує час своєму господарству та допомозі волонтерському осередку: пече смаколики для благодійних ярмарків, збір від яких їде на донати ЗСУ.