Мене звати Сергій, мені 14 років. До початку повномасштабної війни ми всією родиною проживали в м. Мелітополь Запорізької області. Ми майже півроку жили в окупації, гадали що все швидко закінчиться, як і почалося. Але не так сталося як гадалося.

Так жити було вже нікуди, дуже тяжко морально. Ми виїхали до м. Запоріжжя: мама, тато, я і мій молодший братик. В м. Запоріжжі ми вже майже рік. І сказати, що психологічно ми вже оговтались від окупації, то ні. Страх, тривога триває, адже війна продовжується.

Батьки намагаються відволікати нас від переживань. Ми їздимо відпочивати на захід України, відвідуємо різні майстер-класи, різні заходи для переселенців, щоб навчитися жити по новому в цих реаліях сьогодення.

Війна кардинально змінила наше життя. Покинули рідне місто, бабусі залишились в окупації, зв'язок з ними поганий. Однієї бабусі рідне місто зруйноване майже. Але радію, що всі живі і здорові.

Я приєднався до телеграм каналу "Твоя суперсила" і це, можна сказати, що дало мені силу переосмислити те, що я мав раніше, що мене цікавило і що тепер є сенсом життя. За допомогою каналу знайшов для себе багато цікавої літератури, якою я раніше не цікавився, так як мене тільки цікавило програмування. В майбутньому планую посвятити себе професії, яка пов'язана з комп’ютерами.

В нас є Мелітопольський Хаб, де я розповів товаришам новим про цей телеграм-канал і ми тепер разом передивляємось в Хабі фільми, книги, музику, як себе поводити в різних ситуаціях і все інше. Навіть мій братик маленький просить, щоб я включив телеграм з новою програмою, яку кожен день нам викладають. Адже в ньому дуже багато повчальних тем, які на даний час дуже актуальні. Війна принесла нам біду, але із з нею я найшов багато однодумців, друзів по нещастю.

Хочеться жити під мирним небом, ходити до школи, бачити радісне обличчя рідних, а не стурбоване. І хочеться скоріше обійняти бабусь і дідуся. Все буде добре і ми переможемо клятого ворога. Все буде Україна!