Я вже й не пам’ятаю перший день війни. У нас досі вікно не вставили. Червоний Хрест питав, в якому році це було, а я не пам'ятаю... Це був сімнадцятий рік. Так нам ніхто нічого і не вставив. Спасибі людям, що собі міняли і нам забили все в квартирі.

Військові дії доводилося бачити своїми очима. На голову летіли шибки, я як раз збиралася винести сміття на вулицю о п’ятій годині вечора. Це добре запам'яталося.

Спочатку сиділи в підвалі, коли летіло. Всі були вдома і ніхто не знав, що таке буде. У городі працювати не можна. Над головами летіло, а ми так і падали.

Не можу сказати, що в магазинах не було продуктів – аби гроші були. Важко було підприємцям. Дякую Фонду Ріната Ахметова за допомогу, яку він всім регулярно надавав. Для нас будь-яка допомога була відчутна. Якось нам давали і грошову допомогу. У нас немає субсидії, а опалення дороге, тому що діти тут прописані, хоча проживають не з нами.

Що хорошого може запам’ятатися про війну? Ми мріємо про мир...