Кваченко Марія, 1 курс, Київський професійний коледж цивільного будівництва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сміян Віта Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1 день. О 6 годині ранку ми почули гучні вибухи, які розбудили нас від сну. Ми швидко дізналися, що почалася повномасштабна війна. Відчуття страху і невизначеності охопило нас. Ми поспішили до найближчого магазину, щоб закупити продукти та інші необхідні речі. Було дуже багато людей. Усі панікували, намагаючись запастися всім необхідним. Після того, як ми купили все необхідне, повернулися додому, де намагалися заспокоїтися і зрозуміти, що робити далі.

Ми сиділи разом, обговорюючи плани на майбутнє, і намагалися підтримати один одного.

5 день. Почали навчатися дистанційно. Це було новим досвідом для всіх нас. Вчителі намагалися організувати уроки онлайн, але часто виникали технічні проблеми. Ми намагалися адаптуватися до нових умов, хоча це було нелегко. Відчуття ізоляції і тривоги не покидало нас.

10 день. Ми бачили, як військовий вертоліт літав прямо над нашим будинком. Це було страшно і незвично. Ми відчували себе в небезпеці, але намагалися залишатися спокійними.

Того ж дня ми вирішили поїхати до бабусі, яка жила в іншому районі. Вона дуже зраділа нашому приїзду, і ми відчули себе трохи безпечніше. Ми провели вечір разом, розмовляючи і підтримуючи один одного.

50 день. Вимкнули воду через обстріли. Це створило додаткові труднощі, адже ми не могли нормально готувати їжу і підтримувати гігієну.

Ми намагалися економити воду, яку мали в запасі, і шукали альтернативні джерела водопостачання.

100 день. Пішли гуляти до 3 школи, бо там був майданчик. Ми хотіли трохи відволіктися і провести час на свіжому повітрі. Під час прогулянки знову почалися обстріли, і ми швидко повернулися додому. Це було дуже страшно, але ми намагалися залишатися спокійними і підтримувати один одного.

150 день. Мою школу підірвали. Це було дуже боляче бачити, як місце, де ми навчалися, зруйноване. Ми втратили багато спогадів і важливих речей.

348 день. Ми збиралися виїжджати з Миколаєва, коли біля нас підірвали стратегічний об’єкт. Це було дуже небезпечно, але ми все ж таки виїхали. Ми були дуже налякані, але знали, що це необхідно для нашої безпеки. Ми залишили рідне місто і вирушили до Києва, де почали жити у мого дядька.

Тут обстрілів майже не було, і ми відчули себе трохи безпечніше. Дядько дуже допомагав нам і підтримував у цей важкий час.

400 день. Почали шукати квартиру, щоб мати власне житло. Це було складно, але ми були рішуче налаштовані знайти місце, де зможемо почати нове життя. Ми переглядали багато варіантів, але жоден з них не підходив нам повністю.

623 день. Нарешті знайшли квартиру і почали її знімати. Це було велике полегшення для нас, і ми почали облаштовуватися на новому місці. Ми намагалися зробити її затишною і комфортною, щоб відчувати себе як вдома.

641 день. Переїхали жити до нової квартири. Це був новий початок для нас.

Ми намагалися зробити її затишною і комфортною, щоб відчувати себе як вдома. Ми розставляли меблі, прикрашали кімнати і намагалися створити атмосферу тепла і безпеки.

712 день. Була у волонтерському таборі для підлітків. Це був важливий досвід для мене, адже я змогла допомогти іншим і відчути себе корисною. Ми організовували різні заходи, допомагали з розподілом гуманітарної допомоги і підтримували тих, хто потребував допомоги.

801 день. Ходила до психолога для дівчат. Це було важливим кроком для мене, адже я змогла поділитися своїми переживаннями і отримати підтримку. Психолог допоміг мені зрозуміти, як справлятися зі стресом і тривогою.

641-до тепер. Живемо тут і намагаємося будувати нове життя. Іноді бувають неспокійні ночі, але ми намагаємося залишатися сильними і не втрачати надії. Ми підтримуємо один одного і намагаємося знайти радість у маленьких речах.

930 день. Постало питання про подальше навчання. Знайшла інформацію про  коледж (Київський професійний  коледж цивільного будівництва). Зацікавило. Це був важливий крок для мене, і я дуже раділа можливості навчатися. Я мріяла про нові знання і перспективи, які відкриються переді мною.

960 день. Вступила в коледж. Це новий етап у моєму житті, і я з нетерпінням чекала на початок занять. Тут я зустріла нових друзів і почала вивчати цікаві предмети.

Я так хочу, щоб війна якнайскоріше закінчилася. Хочу зустрітися з своїми друзями. Хочу спокійно спати, не боячись обстрілів.