Марія Іванівна на початку війни виїхала з Приморська разом із чоловіком, бо його підприємство евакуювалось у Запоріжжя. Батьки залишились в окупації 

Ми з сім’єю проживали в місті Приморську. Дуже гучно було 24 лютого і дуже страшно, бо летіли ракети на Бердянськ.

У перші місяці були дуже високі ціни. Не було змоги купити потрібні ліки. Шокувало, як багато було людей, які переходили на ту сторону, - це було важко морально.

Ситуація була вже неприємна. Не було роботи. Навчання дитини незрозуміле, все взагалі було неспокійно. Відключали зв'язок і інтернет, ми не могли зв’язатися з рідними. Вирішальним моментом стала робота чоловіка. Йому потрібно було виїхати в Запоріжжя.

Тварин і все майно ми вивезли до батьків. Ми їхали зі знайомими, щоб не так було страшно, більше нікого не забирали.

Ми стояли чотири доби там, бо нас ніхто не випускав. А коли пропустили, було страшно їхати по «сірій зоні», бо ми попали під обстріли.

Ми з чоловіком і сином разом. А батьки залишилися там, вони в такому віці, що їм важко виїжджати. Я вихователька, мені держава виплачує допомогу.

Ми дуже віримо, що війна скінчиться найближчим часом. Дуже віримо і сподіваємося. Хочеться, щоб до нового року. Хочеться повернутися додому, до своєї роботи, просто до нормального ритму життя.