Мене звати Оля, мені 14 років. Війна – це те, що назавжди залишиться у моїй пам'яті.

Почнемо з 2014 року. Його я не забуду ніколи. На самому початку війни я була в Донецьку, але тоді в моєму місті не було сильних бойових дій. Після цього мене, братів, бабусю та дідуся батьки відправили на море, якнайдалі від Донецька. Хочу їм за це дуже ПОДЯКУВАТИ!!!

Потім вони теж приїхали до нас. Їм довелося працювати у віддаленому доступі! І так ми пробули в Криму три місяці. Коли треба було щось вирішувати зі школою, батьки визначилися, що ми їдемо до Маріуполя, до маминої сестри. Там ми орендували квартиру й пішли до школи. Спочатку було важко й незвично, потім у школі все налагодилося.

Чесно кажучи, не пам'ятаю, коли це було, але було страшно. Одного разу вся наша сім'я сиділа вдома – і тут ми почули постріли та вибухи. Меблі, люстри, усе, що було у квартирі, почало гойдатися. Не думаючи, ми схопили речі й поїхали в інший район міста до моєї тітки.

Пізніше ми дізналися, що Східний район Маріуполя обстріляли. Ми бачили людей, які тікали, вони кричали й плакали, не хотіли їхати зі свого дому. Слава Богу, таких подій більше не повторилося.

2015 рік також пройшов у Маріуполі. До Донецька я їздила тільки на канікули. Я була надмірно щаслива!!!

2017-го я переїхала в інший район, але й далі живу в Маріуполі. Мені складно описати моє бажання повернутися в мирний Донецьк без війни та розбіжностей у думках.

Якщо це станеться, то я буду дуже щаслива!!!