У Новософіївці чутно, як росіяни цілодобово обстрілюють Нікополь і інші міста

Я з села Новософіївка, маю дітей та чоловіка, домогосподарка. Наглядаю за дитиною-інвалідом. Мені 32 роки. Чоловік працює, діти навчаються.

Коли почалась війна, не вірилося, що таке в Україні сталося. Потім у нас стало чутно вибухи. Нам пропонували виїхати за кордон, та ми відмовилися. Тут - наш дім, наша Україна.

Гуманітарних проблем у нас не було. Воду машини привозять, ліки та їжу купуємо. Зараз ще й волонтери допомагають, тож нам всього вистачає.

До нас приїхали люди, які втратили домівки. З нашого села мало хто виїхав: лише дві чи три родини. Можливо, тому, що більша частина населення – пенсіонери.

Нікополь від нас на відстані 40 кілометрів, тож вибухи чутно добре і вдень, і вночі. Ми їздимо у Нікополь у справах. Місто потерпає – там дуже багато руйнувань. Люди страждають, втрачають домівки, доводиться кидати все, виїжджати в невідомість. Війна не закінчується, але люди підтримують одне одного.

Хочеться миру. Щоб діти і дорослі жили у вільній Україні та не чули вибухів і сирен.