Світлана Федорівна із сім’єю виїхала з окупованого Токмака до Запоріжжя, але після бомбардувань міста ракетами переїхали в Ірпінь

Мені 61 рік, до війни я проживала в місті Токмак.

Перший день війни був спокійний. Я пішла на роботу, мені телефонували знайомі, говорили, що війна, і вже на наступний день почали стріляти. Були в Токмаку вибухи, і йшли колони з російськими військовими. 

Спочатку, коли ми були там, то продуктів майже не було, або були дуже дорогі. Ліків так само було дуже мало і дуже дорого, черги були дуже великі.

Коли у нас почали ходити по домам, коли ми почули про Бучу, ми вирішили виїхати зовсім, бо у нас двоє маленьких онуків. 26 лютого ми виїхали в село, потім в друге село, а потім на Запоріжжя. 

Ми просто боялися виїхати, але нам дуже повезло - ми за дві години доїхали. Я залишила свій будинок і не знаю, як він там. Виїхали всі. Зараз зять працює в Запоріжжі, рідко приїжджає, онук поїхав до Польщі в 17 років. Я за нього дуже переймалася.

9 жовтня в Запоріжжі біля нашого дома прилетіло, сталася пожежа, і ми навіть чули крики людей у тій пожежі. 

Ми виїхали з Запоріжжя, зараз мешкаємо в Ірпені. Я роботу не знайшла. Я вчитель початкових класів, поки що в мене немає роботи. Я отримую пенсію, допомогу ВПО, так і виживаю.

Дуже хочу, щоб війна закінчилась скоріше, і я повернулася в свій рідний дім. Дуже хочу повернутися в Токмак, обняти рідних, близьких, подруг.